Хто сказав, що ми діти Євині,
Що походимо з жебраків?
Ми народжені королевами
Сотні тисяч тому років.
Не служанками, не рабинями,
Не повіями, Бог боронь,
Наші мами були богинями
Осяйними, немов огонь.
Хто в жидівстві рідню шукає нам?
Батько наш – не тупий Адам,
Не брати наші Авель з Каїном –
Ми зовсім не рідня жидам.
Ми із роду пішли Дажбожого
На великій святій Русі,
Ми у щасті були народжені,
Щоб його дарувати всім.
Ми сьогодні такі ж романтики
В собі впевнені, як й колись,
До Камчатки і до Атлантики
Наші діточки розбрелись.
Не заради якоїсь вигоди,
Як Мойсей, що в полоні бліх
Сорок літ по пустелі виходив
Під Єговин злорадний сміх.
Наші предки – славетні орії,
Що не щезли в глухій імлі,
А початок дали історії
Раси білої на Землі.
Це вони, озброєні Відами,
Клопотались про мир і лад,
Заселили краї незвідані,
Із пустелі зробили сад,
Вчили лагідності і мужності
Ясночолих своїх дітей,
А ще ніжності й велемудрості
І привітності до людей.
І любити цей світ учили їх,
Володіти мечем й пером,
Отчий край захищать од сил лихих
Й засівати Землю добром.
