Горить багаття

Горить над Богом вогнище іскристо,
Яскріють зорі в росяній траві
Й вплітаються мов блискітки в намисто
Мелодії забуті і нові.

Про зелен-хміль і калинову вроду,
Про шепіт верб над дзеркалом ставка
І про дівча, яке чека з походу
Коханого звитяжця-козака.

А Бог пливе туди, де й досі схили
Козацької звитяги чують гук,
Де чайки Чорне море борознили
На Кафу, на Очаків, на Стамбул.

Горить багаття, іскри-самоцвіти
Розбризкуючи щедро навкруги,
Мов і тоді, як Предки – Божі діти
Освоювали Богу береги.

Чимало лих прийшлось на їхню долю,
Чимало поту  й крові пролилось,
Але вони вплести зуміли волю
У сміх дітей, у золото колось.

Пливе у вічність Бог, горить багаття,
Зринають іскри в зоряну блакить.
Назавжди збережімо, сестри й браття,
В своїх серцях цю незабутню мить.