В опубликованном докладе нашей современницы, украинского религиоведа и этнолога, основательницы и председателя «Объединения родноверов Украины», доктора философских наук, профессора Галины Сергеевны Лозко (волхвини Зореславы) читаем:

«У 20–60 роках X ст. почалося iнтенсивне пiдкорення полабських слов’ян нiмецькими королями, а християнство було лише вигiдною iдеологiчною зброєю (чи просто полiтичною ширмою), що служило нiби iдеальним виправданням за знищення етнiчних релiгiй, якi християнство проголошувало примiтивними, нижчими вiд себе. Звiдси нав’язане i всьому науковому свiтовi уявлення про те, що християнство нiбито є своєрiдним „просвiтництвом“, порятунком „темних варварiв“. <...>

Причини своїх нещасть, важких матерiальних податкiв i засилля нiмецьких маркграфiв полабськi слов’яни вбачали саме в духовнiй зрадi своїх Богiв. Через це в Пiвнiчному Полаб’ї вже в 983 р. прокотилася хвиля слов’янських повстань проти нiмецько-християнської експансiї. Повстанцi зруйнували єпископськi резиденцiї в Хафельберзi, Бранденбурзi, Ольденбурзi, Гамбурзi, де „спалили i зруйнували дощенту всi церкви, не лишивши по той бiк Лаби i слiду християнства“ (Адам Бременський). У 1004 р. єпископ Бруно писав: „Нестримне плем’я язичникiв-лютичiв скинуло з себе iго християнства i поспiшило в слiд iнших (читаймо, „своїх“) Богiв, яким заблудженням воно страждає й досi“. Так само негативно про етнiчних Богiв писав i Тiтмар: „Замiсть Христа... вiднинi шануються рiзноманiтнi культи бiсiвської єресi“ (Брайчевський М. Утверждение христианства на Руси. К., 1989).

Успіх цих релігійних повстань ще більше зміцнив плем’яні культи в ХІ ст. і утвердив етнічну свідомість північно-полабських слов’ян. Зросла роль жерців. У лютичів центром політичного плем’яного об’єднання стало святилище Сварожича в Радогощі (або Ретрі). У першій половині ХІ ст. язичницький плем’яний союз лютичів був ще крупною військовою силою. Часто до його допомоги зверталися правителі Чехії, Польщі, та й сам імператор, які ворогували між собою. При цьому християнські правителі часто були змушені поблажливо ставитись до язичницьких звичаїв і жертвопринесень, а також рахуватися із думкою жерців. Коли якийсь саксонець пошкодив статую слов’янської Богині, імператор виплатив жерцям 12 фунтів срібла для відшкодування збитків (Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси. М., 1988).

Святиня в Ретрі стала надплем’яним центром всього західнослов’янського язичництва. Якщо якийсь князь приймав хрищення, народ розцінював це як загрозу рідному плем’яному Богу. Це означало вихід такого правителя з родової релігійної спільноти, а отже — втрату права на етнічну спільність зі своїм народом. За таких обставин зовнішні й внутрішні сутички в державі набували характеру не тільки міжконфесійної, але й міжетнічної ворожнечі.

Почастішали вбивства народом своїх охрищених князів, або їх вигнання з країни. В 1066 р. піднялось язичницьке повстання під проводом Блусса (зятя князя Готшалка) і жерців. Хвиля величезного народного гніву прокотилася всією країною. Народ забив князя-християнина Готшалка і разом з ним усіх його прибічників, хто не схотів відректися від чужої віри (Любавский М.К. История западных славян. М., 2004. С. 93).

Гельмольд повідомляє, що визнавці слов’янської віри схопили єпископа Мекленбурзького і провели „для ганьби“ по всіх городах словенських, а потім обезглавили в слов’янській метрополії Ретрі. Язичницькі храми почали відновлюватися. Був запрошений з острова Рюген князь Круто, який у бодричів підтримував язичництво. Ці події звели нанівець усі намагання латинських місіонерів і охрищених ободритських князів насильно охристити свій народ.

Землі між середньою Лабою і Балтикою в ХІ ст. були своєрідною заповідною зоною етнічної релігії всього слов’янства. Величний храм у Ретрі був релігійним центром всіх північно-західних слов’янських народів, які ще трималися своєї етнічної віри. Компроміси не визнавалися, адже етносу загрожувало духовне знищення. Коли двоє місіонерів з Чехії ризикнули поїхати в Ретру з християнською проповіддю, вони були страчені (Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси. М., 1988).

Тільки в 1068 р. єпископ Хальберштадський знищив святиню лютичів Ретру. Конфлікти між місіонерами і язичниками не припинялися впродовж кількох століть. Король стодоранів Прибислав-Генріх запекло боровся з опозицією жерців храму Триглава. Відомо, що в 1125 чи 1128 рр. князь Лотарь ІІІ спалив лютицький храм Триглава. Держава лютичів розпалася. Після цих драматичних подій політична сила і вплив слов’янської віри були підірвані.

Встановлені християнські єпархії засуджували язичників до страти за порушення ними християнських норм життя. Наприклад, Карл Великий у так званому „Саксонському Капітулярії“ встановив жорстокі правила покарання для завойованих слов’ян: „Хто з неповаги до християнської віри порушить піст святої п’ятидесятниці, поївши м’яса, — буде покараний смертю... Хто спалить по язичницькому обряду тіло померлого і спалить на попіл його кості, — буде страчений на смерть. Хто із племені саксонського буде надалі ухилятися від хрищення, не з’явиться для здійснення над ним цього таїнства, бажаючи залишатися в язичницькій вірі, — буде скараний на смерть“ (Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961; Книга для чтения по истории средних веков. Т. 1 / Под ред. Виноградова П.В. М., 1898. С. 424).

Острів Рюген (Rujana — слов. Руян), що нині належить Німеччині, відділений від континенту протокою Штрельзунд (Strelasund походить зі слов’янського „стріла“). Тут були два великі релігійні центри. Величний Арконський храм розташовувався на півночі на самому краю півострова Віттов (найвища точка 200 футів над рівнем моря). Як писав В. Шаян „цілий христоносний похід був піднятий проти держави цього острова і твердині старослов’янської віри“ (Шаян В. Віра Предків Наших. Гамільтон; Канада, 1987. С. 198). Після зруйнування Ретри (1068) і до 1168 року Арконський храм понад сто років залишався релігійним центром не тільки балтійських слов’ян, але й Русі та прусів: сюди на кораблях плавали руські купці не тільки в справах торгівлі, але й для принесення дарів Богам (згадки про що збереглися у фольклорі). Саксон Граматик повідомив про чотири спроби підкорення непокірних язичників (у 1136, 1159, 1166, 1168 рр.), з яких удалась тільки четверта, керована архієпископом Абсальоном (Шаян В. Віра Предків Наших. Гамільтон; Канада, 1987. С. 198).

В кінці ХІІ–ХІІІ ст. германці завоювали землі слов’ян до Одри і створили там християнські єпархії, зруйнувавши всі святині природної релігії підкорених слов’янських племен, убивали й спалювали жерців, які були носіями етнічних знань... Всупереч існуючому в науці стереотипу, мусимо ствердити, що християнство не сприяло і розвитку писемності, а навпаки — загальмувало розвиток етнічних мов та роз’єднало єдину колись слов’янську людність не тільки за релігійними конфесіями, а ще й за типом азбуки, насильно впровадивши латинку» (цит. по изд.: Лозко Г.С. Слов’янська етнорелiгiя в боротьбi за життя // Сунце — старешина словенског народа. Зборник радова «Конференциjе о словенском наслећу» (Србиjа, Београд 8. септембар 2007. године). Београд: Нови Сад, 2007. С. 106–108).

qPnfet2qjgk

Подписка на обновления

Материалы на нашем сайте обновляются практически ежедневно. Подпишитесь и первыми узнайте обо всём самом интересном!

Авторизация

Видео

Лекция и практика школы "Русская Традиция" от 04.03.2010

Велеслав - Десный путь в славянском Родноверии

Лекция школы "Русская Традиция" от 10.10.2009

Алексей Блинов (Бахарь) - Магическая символика

Поиск

Журнал Родноверие