Пробачте Ви, Сини Вкраїни,
Що не німий і наче зрячий,
Все бачив і мовчав донині,
Був не холодний, не гарячий.
Не вибухнув ні разу люттю,
Священним гнівом не палав,
Що жив, неначе у безлюдді,
Й ні разу голос не подав.
Пробачте Лицарі Свободи,
Що по цей день ярмо я ніс,
Що не дитям свого народу,
А яничаром в світі ріс.
Чужою вірою і словом
Я рідну землю плюндрував,
Себе чужинцям-душоловам
І продавав і дарував.
Для зиску, за чужі ідеї,
Пер аж «з під себе землю рив»,
І лише для землі соєї
Й народу – ніц я не зробив.
Пробачте, пращури й нащадки,
Що рід свій досі зневажав,
Про предків своїх, навіть гадки
Не мав, та й знати не бажав.
Молю Вас нині, Світлі Боги,
Не дайте й далі так-бо гнить –
Спаліть мене, чи з серця мого
Геть виплавте всю тлінь та гидь.
І дайте сил й вогненність духу
Нікчемство це в собі здолать,
Й спокутувать всю ту наругу,
Й те зло, якого встиг завдать.
У собі рабську цю породу
Спалити, й стати до борні –
За майбуття мого народу,
За Світло й Правду на Землі!
* * *
Доле моя, розпорошена вітром,
Де, у яких-то краях?
Хто і коли пом’яне тебе бідну?
Хто пригадає, і як?..
Де ти є, мною загублене щастя?
Чи зможу тебе я знайти?
Хай, навіть впасти, чи навіть пропасти,
Думаю – варто іти…
Ні не за щастям, не долі шукати,
Просто іти навмання…
Сонцю всміхатись і в серці плекати
Щиру любов до життя.
Чисту любов до людей і до Бога,
Віру незламну і дух,
Провідниками узявши в дорогу,
Розпочинати свій рух.
