Живосилу Лютому, чия пісня
«МечАрея» стала поштовхом до
написання цього тексту
з глибокою повагою і вдячністю.
Горіли ідоли в багаттях,
Кумири по ріці плили –
Звершилось давнєє закляття,
Що предки переповіли.
Сварожа ніч на світ наш суне,
Князь переслідує волхвів,
Там де горів Вогонь Ясуна –
Церква якогось-там Іллі.
Наш рід свічки в тій церкві ставив,
Мов іскри від того Вогню –
Перуна цим так само славив,
Хоч вголос згадував Іллю.
Хоч як там зрадця-князь гнівився,
Нічого вдіяти не міг,
Народ Перунові молився,
Його вогонь в душі беріг.
І кожен з воїв, йшов у битву,
З натхненим закликом «Ура!»
(Що означало: з Богом! з Світлом!),
І бачив поруч Перуна.
І селянин Йому молився,
У хаті й в стайні – оберіг.
Громівники і перуниці
Так само різав ремісник.
Вогонь той нам дано Богами,
Чому ж дозволили Вони,
Щоб був потоптаний ногами?
Мабуть, щоб зрозуміли ми,
Що треба докладати сили,
Аби Святий Вогонь не згас,
Бо цей, земний вогонь – лиш символ,
Того вогню, що сяє в нас.
Щоб відновити Правду Божу
Ми докладем сердець і рук
І нам Перун в цім допоможе,
Його Вогонь – то є наш дух.
І прокидаються вже люди,
Минають Сутінки Богів
Ми свято вірим – Правда буде
Законом в Світі цім Новім!
Онуки постають Дажбожі,
І Батько Ор здійняв меча,
Світає, й День, новий, Сварожий
Вогонь Перуна провіща!
