Молния Перунова

Мирославі Зуєнко – автору повісті
«Блискавиця Перунова»
зі щирим захватом і вдячністю за ті
відчуття що дарує цей твір.

Вогник – хлопчик русокосий
Сирота, сірома босий
До Лук Сварожих шлях шукав,
Рахмана-вчителя питав:

Скажи-бо, Віщий, шлях який
Веде у Вирій до Богів?
У Полк Перуна вояка
Веде стежинонька яка?

Сивий волхв бурмоче в вуса:
«Гарний виросте козак!»
Підморгнув і усміхнувся,
Відповів йому він так:

 – Будь в словах і справах чесним
І по смерті вояка
Стане меч Вогнем Небесним,
Й до Перунова Полка

Понесе тебе Живиця,
Матір-Слава, Перуниця.
Станеш ти під стяг Ясуна
Блискавицею Перуна

Якщо ти в святім бою
За Вкраїну-Русь свою
Закривавлений впадеш
В рани землю покладеш

Кров з’єднається з землею
Відділить тебе від неї
Вже не зможе Карна та,
Наша кров-бо є свята!

І, немов у гори руна,
Ти до Сварги полетиш,
Блискавицею Перуна
Станеш, якщо тільки лиш

Духом сильний, серцем чистий
І душа твоя палка
Із мечем підеш вогнистим
До Перунова Полка.