Перуне, Перуне, 
Перуне могучий,
пусти наши стрелы
за черные тучи.
Радой Славун, родун Славян,
Не кажи, не кажи своих ран!
Расскажи, расскажи про ослаби твои,
Расскажи, раскажи как заслави твои полонила воля
неми с запада яростно бьющей…
Мой Бог меня рабом не называл!
Мой Бог — не ваш, и он не жаждет жертвы.
Он сердце мне крестом не зашивал.
Мы не рабы! Мы Живы, мы бессмертны!
Мирославі Зуєнко – автору повісті
«Блискавиця Перунова»
зі щирим захватом і вдячністю за ті
відчуття що дарує цей твір.
Живосилу Лютому, чия  пісня
«МечАрея» стала поштовхом до
написання цього тексту
з глибокою повагою і вдячністю.
Пробачте Ви, Сини Вкраїни,
Що не німий і наче зрячий,
Все бачив і мовчав донині,
Був не холодний, не гарячий.
В краю, де верби гнуться величаво,
На крутозгині бузького плеча,
Зростала русокосая Купава -
Прекраснодушне тиверське дівча.
Не закреслили душу віки,
Досі дивимось в очі Сварогу,
Досі дні наші, тижні й роки
Дістаються в лічбу Числобогу.
Людське серце – титан незборимий,
Три джерела в нім вічно живі,
Але ворог підступно, незримо,
Ллє отруту в глибини святі.
З усіх усюд щасливців і невдах
Вела сюди проторена дорога,
Де Вінниця постала на горбах
Вінцем прекрасним чарівного Бога.

Поиск

Журнал Родноверие